українська » словацька | 53 [п’ятдесят три] | Магазини

53 [päťdesiattri] Obchody

Ми шукаємо спортивний магазин.	Hľadáme obchod so športovými potrebami.
Ми шукаємо м’ясний магазин.	Hľadáme mäsiarstvo.
Ми шукаємо аптеку.	Hľadáme lekáreň.
Ми хотіли б купити футбольний м’яч.	Chceli by sme totiž kúpiť futbalovú loptu.
Ми хотіли б купити салямі.	Chceli by sme totiž kúpiť salámu.
Ми хотіли б купити ліки.	Chceli by sme totiž kúpiť lieky.
Ми шукаємо спортивний магазин, щоб купити футбольний м’яч.	Hľadáme obchod so športovými potrebami, aby sme kúpili futbalovú loptu.
Ми шукаємо м’ясний магазин, щоб купити салямі.	Hľadáme mäsiarstvo, aby sme kúpili salámu.
Ми шукаємо аптеку, щоб купити ліки.	Hľadáme lekáreň, aby sme kúpili lieky.
Я шукаю ювелірний магазин.	Hľadám klenotníctvo.
Я шукаю фотомагазин.	Hľadám foto predajňu.
Я шукаю кондитерську.	Hľadám cukráreň.
Я маю намір купити перстень.	Chcem totiž kúpiť prsteň.
Я маю намір купити плівку.	Chcem totiž kúpiť film.
Я маю намір купити торт.	Chcem totiž kúpiť tortu.
Я шукаю ювелірний магазин, щоб купити перстень.	Hľadám klenotníka, aby som kúpil prsteň.
Я шукаю фотомагазин, щоб купити плівку.	Hľadám foto predajňu, aby som kúpil film.
Я шукаю кондитерську, щоб купити торт.	Hľadám cukráreň, aby som kúpil tortu.

Пам’ять потребує мови

Про свій перший день у школі згадує більшість людей. Однак що було до того, вони вже не знають. Про перші роки нашого життя ми майже не маємо спогадів. Але чому це так? Чому ми не пам’ятаємо те, що ми пережили немовлятами. Причина в нашому розвитку. Мова і пам’ять розвиваються майже одночасно. І щоб мати змогу дещо пригадати, людина потребує мови. Це означає, для того, що вона переживає, вона повинна вже мати слова. Науковці проводили з дітьми різні тести. При цьому вони зробили цікаве відкриття. Ледь діти навчаються говорити, вони забувають все те, що було до того. Таким чином, початок мови є початком спогадів. За перші три роки свого життя діти дуже багато вивчають. Щодня вони переживають нові речі. Також в цьому віці вони накопичують багато важливого досвіду. Однак все це втрачається. Психологи називають цей феномен дитячою амнезією. Залишаються лише речі, які діти можуть назвати. Особисті переживання зберігає автобіографічна пам’ять. Вона діє як щоденник. В ньому зберігається все те, що важливо для нашого життя. Так автобіографічна пам’ять формує також нашу ідентичність. Але її розвиток залежить від вивчення рідної мови. І нашу пам’ять ми можемо активізувати лише за допомогою нашої мови. Речі, які ми пережили, коли були немовлятами, звісно не зникають повністю. Вони збережені десь у нашому мозку. Але ми більше не можемо їх викликати… – дійсно жаль, чи не так?