українська » польська | 53 [п’ятдесят три] | Магазини

53 [pięćdziesiąt trzy] Sklepy

Ми шукаємо спортивний магазин.	Szukamy sklepu sportowego.
Ми шукаємо м’ясний магазин.	Szukamy sklepu mięsnego.
Ми шукаємо аптеку.	Szukamy apteki.
Ми хотіли б купити футбольний м’яч.	Chcielibyśmy / Chciałybyśmy kupić piłkę nożną.
Ми хотіли б купити салямі.	Chcielibyśmy / Chciałybyśmy kupić salami.
Ми хотіли б купити ліки.	Chcielibyśmy / Chciałybyśmy kupić lekarstwa.
Ми шукаємо спортивний магазин, щоб купити футбольний м’яч.	Szukamy sklepu sportowego, by kupić piłkę nożną.
Ми шукаємо м’ясний магазин, щоб купити салямі.	Szukamy sklepu mięsnego, by kupić salami.
Ми шукаємо аптеку, щоб купити ліки.	Szukamy apteki, by kupić lekarstwa.
Я шукаю ювелірний магазин.	Szukam jubilera.
Я шукаю фотомагазин.	Szukam sklepu fotograficznego.
Я шукаю кондитерську.	Szukam cukierni.
Я маю намір купити перстень.	Mam zamiar kupić pierścionek.
Я маю намір купити плівку.	Mam zamiar kupić film.
Я маю намір купити торт.	Mam zamiar kupić tort.
Я шукаю ювелірний магазин, щоб купити перстень.	Szukam jubilera, by kupić pierścionek.
Я шукаю фотомагазин, щоб купити плівку.	Szukam sklepu fotograficznego, by kupić film.
Я шукаю кондитерську, щоб купити торт.	Szukam cukierni, by kupić tort.

Пам’ять потребує мови

Про свій перший день у школі згадує більшість людей. Однак що було до того, вони вже не знають. Про перші роки нашого життя ми майже не маємо спогадів. Але чому це так? Чому ми не пам’ятаємо те, що ми пережили немовлятами. Причина в нашому розвитку. Мова і пам’ять розвиваються майже одночасно. І щоб мати змогу дещо пригадати, людина потребує мови. Це означає, для того, що вона переживає, вона повинна вже мати слова. Науковці проводили з дітьми різні тести. При цьому вони зробили цікаве відкриття. Ледь діти навчаються говорити, вони забувають все те, що було до того. Таким чином, початок мови є початком спогадів. За перші три роки свого життя діти дуже багато вивчають. Щодня вони переживають нові речі. Також в цьому віці вони накопичують багато важливого досвіду. Однак все це втрачається. Психологи називають цей феномен дитячою амнезією. Залишаються лише речі, які діти можуть назвати. Особисті переживання зберігає автобіографічна пам’ять. Вона діє як щоденник. В ньому зберігається все те, що важливо для нашого життя. Так автобіографічна пам’ять формує також нашу ідентичність. Але її розвиток залежить від вивчення рідної мови. І нашу пам’ять ми можемо активізувати лише за допомогою нашої мови. Речі, які ми пережили, коли були немовлятами, звісно не зникають повністю. Вони збережені десь у нашому мозку. Але ми більше не можемо їх викликати… – дійсно жаль, чи не так?